звіт: відпустка у Болгарії Обзор

Болгарія знову не розчаровувала. На дворі був червень, ще несезон, пляжі практично пусті. І на рівні з цим тепле море, жарке сонце, готель чи приватний сектор вибираєш любий, ціни в готелях та кафе доступні, не має оплати за парковку на центральних вулицях, не їздять, бажаючи заробити, евакуатори. Добавляємо до цього привітність болгар, які мають шалене бажання заробити на туристі, зробити все, щоб та людина лишилася задоволена і приїхала знову. Що ще треба для сімейного відпочинку?
Цього року ми зробили вибір на Обзорі. Ціни набагато нижчі, чим в Албені, Золотих пісках, Сонячному березі. Чудове містечко, яке за останні роки дуже змінилося в кращу сторону. З'явилися нові готелі, супермаркет, парк, купа дитячих майданчиків, спортивна площадка, стадіон, облаштована набережна. Вже у червні приїхав луна-парк з качельками, трошки пізніше цирк-шапіто, коники на бричках катають, дискотеки працюють, на відкритих сценах йдуть якісь концерти. Я себе знову потішила думкою, що час для відпустки був вибраний вдало.
Ціни на той час були такі (може комусь знадобиться)-курс 1 болгарський лев=1,90/1.93 Є, приблизно 5 гривень:
великий двокімнатний номер з величезним балконом, кухнею, санвузлом-30 Є (в сезон 40Є)
бензин 95               -2.5 лв
хліб                         -1 лв
сік 1л                      -3 лв
йогурт                    -0,8 лв
масло 125 г            -1.83 лв
вино від                 -2.7 лв
молоко                  - 2.13 лв
шоколад                 -2.15 лв
черешні, персики  -від 2.2 до 2.7 лв
картопля, цибуля, морква  -від 0.8 до 1.9 лв
паланчинки (великі млинці, які продаються на вулиці) -від 2 лв
машинки в луна-парку -5 лв
катамаран за 30 хв  -10 лв
парашут                   -50 лв
сувенірні магніти   -2-3 лв
1 хв розмови на переговорному пункті на міський телефон Україна - 0.49 лв
В середньому нам їжа обійшлася 25 Є на сім'ю з 4 чоловік за добу (готували самі, іноді ходили в кафе на вечерю).
Ще ми своїм ходом їздили на екскурсію в печерний монастир Аладжа (3 км від Золотих пісків, вхідний квиток 5лв-дорослий, 2 лв-дитячий) та в Балчик ботанічний сад, де знаходиться палац румунської королеви Марії (вхідний квиток 10 лв-дорослий, 2 лв-дитячий).

велопрогулянка до Святопреображенського монастиря сестер чину св. Василія Великого на Берегах

Їдемо на пошуки монастиря в Деревачі.  Наш маршрут Львів-Липники-Деревач. Рухаємося по трасі, проїжджаємо Липники, добираємося до вказівника на монастир перед Деревачом. Повертаємо направо, з'їжджаємо з асфальтової дороги, рухаємося по під ліс. Їдучи на машині повз цей вказівник, я завжди думала, що монастир  ось-ось тут поряд, але моя думка була хибна. До нього таки трошки треба проїхати. Це порівняно не довго, але дорога без покриття, підйоми-спуски один за одним. Вони на вигляд не великі, але їх декілька. Зустрічаємо місцевих бабць, запитуємо, як добратися до монастиря. Відповідь: зараз має бути вказівник, але ви не повертайте, їдьте далі, а там побачите. Починаються дачі, дійсно є вказівник наліво. Але ми повірили бабцям і їдемо далі. Доїхали до якогось хутора чи то дачі, ми не зрозуміли, але люди там живуть. І тут дорога закінчилася. Зупинилися коло останньої хати і питаємося наступної бабусі, де ж той монастир. Бабуся нам вказала в ліс по стежці наліво за її хату. За хвилин 5 ми були на тій дорозі, куди завів би нас останній вказівник. У цьому напрямку ми трошки скоротили шлях, але після дощу тудою бажано не їхати. Виїхавши з лісу ми повернули по дорозі наліво. Монастир вже було видно. Через декілька метрів був з'їзд. Коли ми туди звернули, то під'їхали до заднього двору монастиря. Хвіртка була відкрита, але ми як цивілізовані люди все ж таки вирішили не підкрадатися ззаду, а зайти з головного входу. До речі там поряд був хороший з'їзд до лісу зі шлагбаумом. Була думка туди заїхати і глянути, куди ж веде ця дорога. Але після зустрічі з місцевим хлопчиною передумали. Він розповів, що там знаходиться господарство по вирощуванню кабанів і наявність великих псів відганяє всі бажання місцевих та інших туди ходити. Отже, об'їхавши по дорозі монастир, ми потрапляємо до великих кованих воріт. Жіночий монастир собою представляє двоповерхову будівлю, яка нагадує добротний особняк. Церква до нього прибудована і захід до неї зсередини дому. Заїхавши у двір ми не побачили жодної ознаки життя. Але як тільки ми кинули велосипеди і зробили рух в сторону монастиря, звідти одразу вийшла молода сестра-монахиня, запросила нас увійти, поцікавилася звідки ми, чи ми хочемо пити, чи ми голодні. Провела нас до приміщення церкви. Церквушка мила, з розписами всередині купола. Сестра запросила нас на службу: у неділю на 10.00, вечірня на 17.30. Загалом враження від відвідування монастиря позитивні. 
Ми пробували після монастиря по дорозі проїхати далі. Села від того місця далеченько. Від того ж самого місцевого хлопчини ми дізналися, що неподалеку є піщаний кар'єр-озеро. Знову під'їжджаємо до дач. Жіночка, яка нам зустрілася, сказала, що до кар'єру ще треба трохи їхати, дорога там петляє, вона заплуталася в розповіді у поворотах, так точно і не сказавши, де той кар'єр. Ну і інформація, що то озеро ну дуже маленьке і дорога круто йшла вниз в нас відбила бажання (поки що) до нього їхати. Так що ми закінчили нашу мандрівку і повернулися назад. А дорога додому завжди легша і коротша :)

Трохи історії.
У шематизмах Львівської Архиєпархії УГКЦ за 1903 рік зазначено, що вже тоді на Берегах долішніх оселилась сестра Антоніна. В наступному році до Антоніни – настоятельки приєднались сестри Серафина та Юлія. Від цього часу немає жодних відомостей і лише у 1928р зі слів о. Володимира Семківа дізнаємось, що тут знову оселились сестри Василіянки. 14 квітня 1937 року куплено 4,5 морга поля в Милошовичах за гроші львівського монастиря (5 100 зл), під забудову нового монастиря і каплиці. Будівництво розпочалось у травні 1937 р.22 липня 1937 року монастир відвідав митрополит Кир Андрей Шептицький, котрий приїхав автом у товаристві студита Атанасія. Оглянувши будову пообіцяв за рік особисто посвятити вже викінчену будову, та приїхати на 2 дні на відпочинок. 3 серпня ц.р. митрополит Андрей подарував 2 тис. золотих на будову монастиря.Влітку 1938 року сестри організували захоронку (дитячий садок) для дітей. У 1946 році  монастир на Берегах був ліквідований , а у приміщенні був створений будинок для пристарілих, одиноких людей.

звіт машиною до Болгарії через Румунію

         Ну ось, завершилася відпустка, завершилися наші мандри. Наш екіпаж з двох дорослих та двох діточок 15 та 4 років успішно подолав шлях до Болгарії через Румунію і назад. Оскільки ми автомобілем їхали перший раз, обрали протоптаний маршрут нашими автобусами: Львів, Чернівці, Сірет, Сучава, Роман, Бакеу, Фокшани, Браїла, Констанца, Мангалія, Балчик, Варна, Обзор (приблизно 1180 км). Було вирішено Румунію проїхати без зупинок вночі по причині відсутності поліцейських на дорозі, менше машин на дорозі, ну і діти сплять. Виїхали зі Львова година друга дня. До українського кордону доїхали о 18.00. Українські митники приємно здивували. Два зелених коридори, 35 хвилин, паспорта зібрали, роздали (штам про виїзд не ставлять) і ми під'їхали до румунського кордону. І тут шалена черга. В один коридор стоять автобуси, в два- стоять дуже багато румун і один коридор для транзиту на Болгарію (там стоїть до 8 машин). Година 18.35 і всі стоять. Перезмінка на митниці з 20.00 до 21.00. За пів години пропустили 2 машини і все. Чекали вже аж до кінця перезмінки. Спочатку румуни дали папірець, в якому вказуються предмети до декларування, потім паспортний контроль, який полягає в тому, що вздовж машин йде прикордонник збирає паспорта, штампують і віддають. Далі митний контроль. Першу в черзі машину обдивилися всю: багажник, салон, повідкривали сумки. Наступну оглядали вже менш прискіпливо. Коли під'їхали ми, відкрили багажник, перепиталися за наявність алкоголю та цигарок і нарешті нас відпустили. 6 машин румуни пропустили транзитом за хвилин 20. Висновок: на кордон краще приїжджати як мінімум за 2 години до 8.00 або до 20.00. Окреме питання про ровіньєту, в Румунії- це плата за проїзд по дорогах цієї країни. Її можна купити на кордоні. Мінімальна 3 євро на 7 днів. Ми цей момент пропустили, оскільки будка, де їх продають стоїть на митниці перша, а вже потім паспортний і митний кордон. Ми вже не верталися і купили цей папірець на першій заправці після митниці. Дуже пошкодували, що не купили румунські леї. На митниці обмінника валюти немає. Обмінник є на останній заправці WOG перед українським кордоном. Ровіньєту можна купити і за євро, але починаються казки про якусь комісію за те, що оплата не в леях, а в валюті. І краще все ж таки її купити. Розповідали люди з Чернівців, які приблизно їхали в той самий час: не  купили ровіньєту, при митному контролі на румуно-болгарському кордоні митники її почали вимагати, потім сказали штраф 150 євро, зторгувалися до 50.
        Нарешті ми в Румунії. Перші міста проїхали, ще було видно, а далі-ніч. Особисто я була налякана різними статтями в інтернеті про злобних поліцейських, про циган, що ні в якому разі не зупинятися на дорозі, в туалет-тільки на заправках. Ну так ось: циган не бачили, поліцейські не зупиняли, а заправки шукати не мали часу. Маючи маленьку дитину не можливо обійтися без термінових зупинок. Ми звичайно мали навігатор, але все  таки дивилися на вказівники, яких там багато, та на карту. Іноді навігатор чомусь вів кудись в сторону. Що стосується проїзду через міста, можна сміливо їхати по вказівникам через центр і не шукати об'їзду. По окружній ми їхали тільки Браїла. На цьому шляху ми переїжджали міст, який був платний- 9 лей (3 євро). Але знову наголошую-на леї поміняти заздалегідь. Оскільки в нас були тільки євро, з нас здерли по дуже високому курсу. Але виходу не було, треба їхати далі. Правила дорожнього руху намагалися не порушувати. Що стосується доріг в Румунії, то вони в хорошому стані, усі ями залатані. Єдине, що коли повернули після Браїли на Констанцу, то там вже дорога була не такою гладкою, почалися горбки, ями були залатані, але не в рівень з дорогою.   На митницю ми приїхали о 7.30. На разі митний контроль спрощений-болгари і румуни сидять на одному кордоні і перевіряють разом. Стояло два автобуси, бус з України так само з малими дітьми, і ми. Поряд коридор для машин з євросоюзу. Болгари і румуни його перетинали дуже швидко, ну а ми знову лицем не вийшли. До перезмінки 30 хвилин - наша черга не рухається. На всі прохання нас пропусти- відповідь на російській "не понимаю". Після закінчення перезмінки о 9.00 ми проїхали без проблем за хвилин 20.
           У Болгарії необхідно віньєтку. Вона продається зразу за болгарською митницею, якою зараз не користуються. Є велика вивіска, там же є і кантор. Ми пробули в Болгарії майже 3 тижні, тому брали віньєтку на місяць 13 євро, оплата у болгарських левах. Курс 1 Є= 1.90/1.93 ЛВ. Бензин в Румунії не  заправляли. В Болгарії повно Лукойла, попадається Шел ну і їхні заправки, якість нормальна, 1літр=2.5 ЛВ приблизно 12,5 грн. Дороги в Болгарії гірші ні у Румунії, але порівняно з нашими -можуть бути. Свої подорожі по Болгарії викладена в окремій статті http://kolomandriv.blogspot.com/2012/07/blog-post_9537.html.
         А поки що пару слів про дорогу в зворотному напрямку. Оскільки дорога туди мала невелику ділянку не дуже хорошої якості і хотілося спробувати інший шлях, вирішено було їхати на Селістру. Наш маршрут був таким: Обзор-Варна-Добріч-Сілістра-Слобозія-Браїла-Галац-Бакеу-Роман-Сучава-Сірет-Чернівці-Львів. Через Бухерест усі лякають, що дуже важко проїхати, легко заблукати. А окружна міста заповнена машинами. Хіба їхати вночі по навігатору. Наші знайомі так їхали в червні-все було нормально. Виїхали ми о 6.30 ранку. В Селістрі уточнили у місцевих, де митниця. Вона знаходиться прямо в місті на стороні болгар. Румунська-закинута. Машин не було взагалі, митний контроль зайняв 5 хв. Пам'ятаючи про те, що треба мати леї, вже поміняли заздалегідь. Кантор є в пару метрах перед митницею. Зразу за митницею треба повернути наліво і потім не пропустити поворот на паром направо (там стоїть вказівник з коричневим фоном). Ми його пропустили їхали по вказівниках на наступне місто і вони на вивели на звичайний берег річки. Уявіть наш стан, коли стрілочка вказівника в пару метрах показує "вам туди", а  там дорога заводить в річку. Ми трошки вернулися і таки віднайшли нормальну паромну станцію. Паром працює вдень, вночі кажуть за окремі гроші. Його вартість -7Є (розрахунок в леях). Паромів є декілька, вони плавають на зустріч один одному, тому відправка йде приблизно кожні 15-20 хв. На той час ніяких черг не було. До 30 хвилин і ми вже на другому березі Дунаю. Далі на Слобозію, Браїла. І тут нас навігатор повів на Галац, про що ми потім дуже пошкодували. Почалися нескінчені села, навіть без проміжків між ними. Ми загубили час. Треба було їхати після Браїла на Фокшань. Митниці ми пройшли дуже швидко, машин не було. Румуни поцікавилися, чи звідки їдемо і чи немає в нас зброї, а наші так взагалі нічим не цікавилися. До речі ми приїхали на  митницю о 19.00 і нас спокійно пропустили (перезмінки вже не чекали). Напевно затримують тільки в напрямку моря, а назад вже немає чого тримати. А далі наш шлях додому пройшов без проблем і ми цілком нормально добралися до Львова.