Печера Млинки

     Печера Млинки знаходиться біля с. Залісся, Чортківський р-н, Тернопільська обл. Це гіпсова лабіринтова печера. Довжина ходів досягає 40 км. Вхід у печеру закритий та контролюється спелеоклубом "Кристал".
     Після відвідин печери Млинки у мене залишилося подвійне враження: дуже класно і круто, але більше не піду. Перед поїздкою в печеру я переглянула відео інших мандрівників, які там побували, і бачила, як вони повзали на пузі в вузьких проходах, як протискували свої попи в розщелини. В мене виникло питання: "А я цього хочу?"  Відповідь довго не чекала: "ні". Але було велике бажання побувати у цій печері і дух авантюризму переміг. Оскільки поїздка планувалася з групою, був відповідний дзвінок супроводжуючому  з питаннями: чи пролізу я, чи безпечний цей маршрут 8-річній дитині ( з нами їхав син, куди ж без нього). Відповідь була однозначна: не переживайте, все безпечно, йдемо туристичним оглядовим, а не спелеологічним маршрутом. Їхали ми автобусом, тому про дорогу нічого не скажу. Заїхали ми в село Залісся, на краю якого стоїть колоритна Спелеохата. Назва говорить сама за себе, там перебувають люди, які опікуються печерою Млинки, досліджують і живуть цією справою. Телефон для інформації на фото. Нашу групу супроводжувала дівчина-екскурсовод, яка на чергове моє запитання, чи пройду, загадково коротко відповіла: "вам сподобається". Видали нам ліхтарі та комбінезони, щоб не повимазували свій одяг і повели нас у гору. Через хвилин 10 дійшли до металевих дверей в печеру. Перший зал був невеликий, з нормальною висотою стелі. Я заспокоїлася, але зарано. Під час екскурсії перша йшла екскурсовод, другим іноземець високий і великих розмірів, потім йшли діти по черзі зі своїми батьками, а потім усі решта. Таким чином я опинилася попереду колони. Коли ми зайшли в коридор по маршруту, я зрозуміла, що частину того, що бачила по ютубу, ми пройдемо. І попи втискали, і рачки лізли, і пузо втягували. Проблема була з верхньою частиною тіла- не втягувалася:). Було бажання зі страху повернутися, але позаду йшли ще 20 чоловік у вузькому проході, попереду лізла моя щаслива дитини і я розуміла, що якщо проліз іноземець попереду, то й я пролізу. І саме головне- мене тут не кинуть:). Пройшло півтора години обіцянок собі схуднути і ми нарешті вийшли з печери. Я згадала фразу "вам сподобається". Не дивлячись на якісь особисті страхи, мені сподобалося. На сайті спелеохати є вираз, що це відпочинок для молодих та активних. Значить ми молоді і активні і в новому сезоні в нас будуть нові пригоди.
     Хотілося б почитати в коментарях враження, тих людей, які так само відвідали печеру Млинки.

Закинута ГЕС на Стрию

   
   Звичайно свою поїздку можна присвятити замкам, печерам, водоспадам або ще якимось відомим і розкрученим місцям, які обов'язково мусить відвідати кожен поважаючий себе мандрівник. Але деколи хочеться чогось невідомого, малорозкрученого. Відірватися від натовпу і потім з задоволенням відповідати на питання знайомих: "А де це?". Одне з таких місць, на мою думку, це закинута недобудована ГЕС на річці Стрий.
   Інформації про цю споруду у всесвітній мережі не дуже багато. Вона знаходиться між селами Сопіт та Гірське Довге. Поворот з траси Київ-ЧОП у Верхньому Синьовидному. На повороті є відмітка на Тустань. Дорога у Верхньому Синьовидному була не дуже добра. Та перед Корчином проклали новий асфальт. У селі Підгородці дорога розходиться на Урич та на Сопіт. Ми тримаємося лівого боку. В сам Сопіт ми не заїжджаємо. І тепер тримаємося правої дороги. Річка Стрий весь час у нас з лівого боку. Ця дорога до Довгого розбита. По лівому боці на березі Стрия зустрічається капличка. Потім з правого боку озеро. Про нього трохи пізніше. І потім сама будівля ГЕС. Вона величезна і дуже важко проїхати повз неї, не звернувши увагу.
   Будівництво ГЕС розпочалося у середині 80-х років 20 століття за часів радянської влади. Планувався великомасштабний проект, мало бути створене водосховище на 200 мільйонів кубічних метрів води і гідроелектростанцію на 50 МВт. Заради цього мали бути затоплені селища Довге, Кропивник, Рибник. Але цьому проекту не судилося бути закінченим. Зсув гірської породи зруйнував частину укріплень, потім змінилася політична ситуація в країні. І в результаті залишилися недобудовані величезні, більш ніж 40-а метрові стіни греблі, аварійний водоскид, глибоке озеро та побудовані метробудівцями два 500-метрових залізобетонних тунелі. Сюди потягнулися любителі індустріального туризму. Цю недобудову можна було б зробити туристичним об'єктом. Але нажаль цьому не відбутися. Більша частина тунелів вже знищена, а залишки водоскиду розбивають з метою зрізати арматуру та здати на металобрухт.
   Ми побували тут у серпні і тому варто ще приділити увагу технічному озеру перед будовою. У ньому купаються. Від берега до середині озера йде коса. По ній можна пройти, вода по пояс. Але треба бути обережним, оскільки по краях неї велика глибина. І ще одна дивина, яка притягує відвідати це місце- рожеве латаття, яке острівцями росте на цьому озері. Якось дивно, що його не понищили любителі "природи", які приїзжають сюди на відпочинок і залишають гори сміття на берегах озера та Стрия.

Годовиця

     Годовиця... Це одне з моїх  улюблених місць. Вперше ми сюди потрапили у 2005 році завдяки сайту http://www.castles.com.ua/godovytsa.html (тут можна прочитати докладно історію костелу). Аж не віриться, що отут серед не дуже відомого села стоїть витвір мистецтва, який включений до реєстру пам’яток архітектури національного значення. Уявіть собі: на пагорбі над озерцем серед дерев стоїть красень-костел. Він не коло головної дороги, хати впритул не підходять. Кругом тиша, лише шелестять дерева. Зведено костел Усіх Святих1751-1758рр. за проектом Б. Меретина, скульптурне оформлення належить Пінзелю. Це два неперевершених майстра, які також працювали над церквою Юра у Львові. Храм був відомий не лише красою, а й наявністю у ньому чудотворної ікони Божої матері з немовлям. Образ був намальваний аквареллю та з часом потемнів. У 1852 році кольори на старій іконі почали проявлятися і заясяли яскравими барвами. З того часу ікону помістили у вівтар костелу. Але пізніше після війни образ вивозиться до Польщі.

 Потрапити сюди можна через виїзд зі Львова з вулиці Кульпарківська у напрямі Сокільники, Малечковичі. Приблизно 10 км від знаку Львів. При в'їзді в Наварію зразу поворот направо (є вказівник). Проїжджаємо кладовище справа і попереду Годовиця. В самому селищі необхідно звернути вліво на паралельну дорогу до головної. Сам костел тоді буде з правого боку від дороги.
Сюди не возять туристів, костел занепадає. Немає даху, пошкоджена ліпнина. І вже розумієш, що навряд хтось не пошкодує коштів і відреставрує цю перлину.  Сумно. Завжди раджу у таких випадках: їдьте і подивіться, поки є на що дивитися.